Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

У нашому районі живе жінка, яку неоднозначно оцінюють і котрій дають неоднозначну оцінку. Але ця жінка на Володимиреччині вже заслужила повагу. До її думки прислухаються. Ця жінка зуміла із найнижчої бідності піднятися до висот, коли собі може дозволити все. Її називають Королева Марго, Цар-баба. А справжнє ім’я цієї скромної і простої жінки – Марія Вікторівна Іваненко.

Шану і повагу багатодітна мама Марія Вікторівна заслужила тим, що не протягує руку до держави і не просить копійок, а сама допомагає Україні. Чи не з перших днів війни пані Марія організувала волонтерський рух серед більш заможних мешканців району для підтримки воїнів АТ О. Закуповувала за свій кошт медикаменти, одяг, обмундирування, продукти харчування для захисників Вітчизни. Особисто нею були переказані тисячі гривень на підтримку добровільних формувань з Рівненщини, Волині та Херсонської області.

Її доля зацікавила й редакторів обласних та районних видань Рівненщини, яких 18 грудня 2015 року приймали Володимирецька районна рада на чолі із вдруге обраним головою райради Василем Ковеньком, першим заступником РДА Анатолієм Рижим та колективом обласної газети «Володимирецький вісник».

Новина про те, що до Дня волонтера нашій землячці Марії Іваненко в Рівненській облдержадміністрації та облраді вручили медаль «За оборону рідної Держави», облетіла миттєво. Всіх цікавило: скільки своїх особистих коштів багатодітна мама передала в АТ О, щоб удостоїтися ще однієї відзнаки – від громадської організації «Правозахисна ліга», що бореться із корупцією в Україні?

Цю подячну відзнаку волонтерці і багатодітній мамі Марії Вікторівні Іваненко вручено від командира окремого батальйону спецпризначення «Донбас», народного депутата Верховної Ради України Семена Семенченка. Він дякував нашій землячці «…за особистий вагомий внесок і допомогу спецбатальйону «Донбас».

Перелічити все, що закупила на свої особисті кошти Марія Вікторівна, – нереально. Один перелік займе всю газету. А вона допомагала не лише «Донбасу»: допомагала волонтерам у Рівному, постійно підтримує місцеву волонтерку Інгу Безушко; передавала поміч і нашим володимирецьким солдатам на фронт.

В особистій розмові зазначила: – Хто не був у біді, не сидів без шматочка хліба, тому важко зрозуміти і голод, і холод. Я таке пережила. Одного разу з дітьми, ночуючи у чужих людей, дала собі слово-оброк: якщо колись розбагатію і у мене буде багато їжі і хліба, я поділюся з кожним, кому треба поміч.

 – Допомагаю АТО, щоб, не до- веди Боже, до нас не дійшла війна, тому всіма можливими силами допомагаю нашим бійцям.

– У мене четверо дітей. П’ята донечка померла. І я дуже хвилююся за них. За їх дитячу долю і долю України…

У пані Марії – числені подяки і відзнаки. На всіх рівнях її шанували від імені громад. Серед них – і від дитячого козацького товариства «Пагін».

Хочу сказати, що Марія Вікторівна пережила багато випробувань. У неї великий «букет хвороб». Не сонячно склалися стосунки з чоловіком. Жінка змушена була з п’ятьма дітками тікати з дому. Та вона вистояла. Їй ніхто не допомагав. І вона ні в кого не просила помочі.

Про всіх і про все Марія згадує добрим словом. Народилася у селі Дубівка нашого району, в сім’ї Віктора Степановича та Єви Василівни Мартинових. П’яті пологи Єви Василівни на Водохреща, 1979 року, принесли родині двійнят –сина Василя та доньку Марійку.Дитинство, як у всіх дітей, – завжди цікаве.

Після школи навчалася Марія Мартинова у Дубровицькому ПТУ- 6 на прядильницю. Та помінявся світ. Полісся перестало вирощувати льон-довгунець. Відпала потреба у льонокомбінатах та прядильницях.

Що переживало село, те переживала й Марійка. У 19 років дала вона життя старшому сину Андрію і дуже радіє з цього, а ним – гордиться. Ще Бог дарував цій жінці прекрасне материнство, бо виховує вона трьох доньок: Яну, Дарину і Софійку. Всі три – учениці третьої райцентрівської школи. Мама Марія щиро вдячна педагогічному колективу за підтримку і опіку її дітей. Адже часто-густо їй доводиться відвозити допомогу і відлучатися з дому.

Не лише обездоленим Донбасу, бійцям-землякам в АТ О простягнула руку допомоги ця миловидна жінка. Вона безкоштовно передала кошти на частину подарунків в Рівненський інтернат, миючі засоби хворим у дитячий будинок-інтернат в Мізочі; допомагає постійно й райлікарні. До нового року відправила онкохворим діткам в районі солодкі подарунки, старшого віку жіночкам рознесла продуктові набори. Вона допомагає всім, хто «скривиться», кому боляче. Прикро, але її добротою користуються, навіть ті, хто сам повинен поповнити її ряди. Вона відмовилася від різного роду перерахувань коштів і відтепер передає допомогу конкретно, з рук в руки.

У Володимирці придбала просту селянську хату і зробила ремонт. В Марійки була мрія – своїм дітям зробити сучасну велику ванну кімнату. І на цей Новий рік її мрія здійснилася.

Хочу сказати ще одне. Марійка починала свій злет із пошуку у ямах сонячного каменю. Збирала на хліб дітям. А ще мала талант: де стане і почне копати – там знайде те, що шукає. Має провісницький дар.

Днями хворим діткам Марія Вікторівна виписала журнали і газети. За свій рахунок. Розвезла новорічні подарунки. З пустими руками в жоден дім не переступає порога. І в цьому є теж свій смисл. Марія Вікторівна доброзичливо сказала:

– Я живу за принципом: «На мене каменем, а я у відповідь –хлібом».

Галина Штерн .

На фото автора:

Марія Іваненко з новими відзнаками за волонтерську роботу.