HomeНаше життяЗустрічі для васМеценат Віктор М’ЯЛИК: «Хай не погасне вогонь великого почину...»

Меценат Віктор М’ЯЛИК: «Хай не погасне вогонь великого почину...»

( 0 Votes )

Сьогодні я знову повертаюся до ініціативи, яка перевернула наш район. Це – доброчинність і пожертва. Хочу висловити свої судження на природу меценатства і розповісти про одну людину, яка на Володимиреччині фактично перевернула світ. Цю неординарну особистість одні безмежно люблять і поважають, інші – відкрито заздрять. І все це через гроші, через благодійність та соціальні ініціативи.

Справа в тім, що ця людина в нашому районі (і не тільки в нашому, а й по всій Україні) перевернула стандартне уявлення про багатих людей і відкрила воістину Людину-мецената. Її ім’я – Віктор Ничипорович М’ялик. Народився він у Воронках, у багатодітній родині. Рано залишився сиротою. Опікувався меншими братиком і сестричкою. За словами односельчан, сестрою Ганною брат опікувався і опікується донині. Вона єдина у сім’ї.

Після школи Віктор навчався у Володимирецькому профтехучилищі на будівельника. Його всі любили і поважали, бо він, будучи дитиною, вже мислив категоріями мудрого дорослого чоловіка.

Столиця України для Віктора М’ялика стала вказівною зіркою. Хлопець пройшов всі ступені кар’єри будівельника – від простого робітника до виконроба і директора відомої фірми. Сьогодні Віктор Ничипорович завдячує цим вершинам своїм генам, родоводу та БОГУ, які вели сироту по житті. Саме релігія і віра в Бога стали для Віктора М’ялика батьком і мамою.

Сьогодні Віктор М’ялик – відома людина, фінансовий директор будівельної фірми. Жонатий. Має дружину, діток.

На терені Володимиреччини заявив про себе ще до виборів до Верховної Ради України. Та кандидатів на одне місце у парламенті було одне, а претендентів – майже до трьох десятків. Всі обіцяли гори перевернути і на другий день Сонце пустити у протилежний бік.

Вибори пройшли і кандидати, як у воду канули. На видноколі залишився один-єдиний – Віктор М’ялик. Земляк і меценат, проста і совісна людина, він продовжував і продовжує ділитися заробленим і надавав допомогу всім, хто скривився, хто заплакав, хто попросив.

У нашій газеті зачастили подяки Віктору Ничипоровичу. Чи не кожному, кого спіткала біда, цей чоловік по-братськи простягнув руку допомоги. І кожен, хто цю допомогу отримав у скрутну годину, мав за честь подякувати благодійнику через газету. Кожен, кому Віктор М’ялик надав матеріальну поміч, читаючи про таких як сам, волів і від себе, своєї родини передати подяку й низький уклін.

Якось до мене в кабінет зайшли два чоловіки: пресвітер та молодий мужчина, зовсім юний, а вже батько багатодітної родини. У Собіщицях його молода сім’я довгі роки власноруч будувала двоповерховий дім. І вже перевезли у нього речі – нові-новісінькі меблі, кухню, посуд, одяг і дитячі іграшки. В старій хаті залишилися ночувати останню ніч. І враз на ранок така біда: пожежа на другому поверсі. Не передати розпачу і горя цього молодого чоловіка. Він був весь чорний і знищений, вбитий тим, що сталося – фактично втратою житла.

Не відаю, звідки і як про це нещастя взнав Віктор Ничипорович М’ялик, та він виділив погорільцю необхідну суму коштів на новий дах.

І як від цього погорільця, його дружини і діток було не написати подяку М’ялику?

У нас є дуже багато заможних і багатих людей. Вони мають помпи. Вони добувають гроші із нашої спільної скарбниці – землі. Але як доводилося збирати копійку на АТО чи комусь на лікування або операцію, «багачі» кидали копійки, а пенсіонерка виносила сто гривень. Тому не дивуйтеся, чого у нашій газеті стільки подяк саме Віктору М’ялику. І його «перекривляють» саме ті, що вже наїлися і голодними не сидять. А ділитися їм ой як не хочеться! Тому з презирством ставляться до тих, хто ще має совість і виявляє милосердя та доброчинність…

Один добрий чоловік пожертвував значні кошти на церкву. Ви б бачили, як йому та його подібним «перемивають» кістки у храмах!

А Віктору М’ялику ґречно і уклінно дякують усі конфесії. Член церковної ради православного храму в селі Красносілля, ветеринарний лікар Маргарита Ковлева з великою подякою і найкращими побажаннями відізвалася про Віктора Ничипоровича.

– Їхав через наше село Віктор М’ялик, – розповідає вона. – Міг би проїхати. Наш храм православний. Але, як порядна і віруюча людина, він зупинився, зайшов до церкви і пожертвував нам значну суму грошей. Як не дякувати йому за це?

Та найголовніша подяка цьому чоловіку, меценату і застрільнику добрих справ Віктору М’ялику, за великий почин – дороги. Державні кошти, які (зазвичай у грудні) виділялися на ремонти доріг при кожній владі, як сніг зникали із бюджетних рахунків, до району не доходячи. Або ж укладене дорожнє покриття сходило разом із снігом навесні.

Віктор Ничипорович кинув клич всім кандидатам в депутати до Верховної Ради України і бізнесменам району по трішечки скинутися і хоч по мінімуму відремонтувати, а подекуди – відновити зруйновані сільські дороги, оці артерії життя.

Він показав приклад і вклав понад 5 мільйонів гривень в ремонт доріг у районі. Наприклад, від рідних Воронок майже до Красносілля облаштував добротну щебеневу дорогу (місцями навіть асфальт поклав), допомагав коштами на ремонт дороги на Біле Озеро, брав дольову участь у ремонті інших доріг і вулиць в районі. А ще побудував за свої кошти два мости через річку Стир коло Млинка і під’їзду дамбу до них між Володимирецьким і Зарічненським районами (на знімку під час будівництва). Тож дякують йому люди з багатьох районів Рівненщини і Київщини (бо живе нині у Фастівському районі). Але все ж найбільше – жителі Володимиреччини.

– У тому, що на території нашого району, зокрема, в селі Степангород, – коментує жителька даного села Олександра Стріла, – ми робимо хорошу дорогу, а не ямковий ремонт, як планували спочатку, – велика заслуга Віктора Ничипоровича М’ялика. Щиро дякуємо йому та його команді за ініціативу і почин!

Почин. Хороший великий почин. Славна ініціатива. Тільки споглядаючи за тими, хто на нашій землі набив уже не кишені, а торби, але ніяк не може вділити хоча б десятину на хорошу справу, переконуєшся, що таких людей, як М’ялик, на нашій землі – одиниці.

Є села (наприклад, Жолудськ), де за прикладом Віктора Ничипоровича хлопці зібрали кошти і впорядкували, відновили трасу, дороги рідного села. Це – наші місцеві старателі. Але є ще ті, що платили значні суми для реєстрації кандидатами у нардепи… Їх чомусь не видно і не чути.

Щоб не говорили, Віктора М’ялика Володимиреччина шанує і молиться за нього. Людям треба така увага, поміч та імпульс на добрі справи. Хоча сам Віктор Ничипорович геть не прихильник голосної слави і газетних подяк. Він і раніше робив добро людям, не просячи і не вимагаючи від них вдячності.

Але щоб з цеглинок добрих справ виросла заможна держава, в якій ми хочемо жити і радіти життю, треба особисто показувати приклад – як це робить Віктор М’ялик. Просто він вважає, що не варто повсякчас нарікати на державу, а треба братися самим до роботи, єднатися і допомагати робити наше життя кращим – хтось головою, хтось руками, а хтось копійкою. Головне, щоб цей приклад наслідували й інші, щоб до добрих справ залучалося якомога більше людей. Тоді ми побачимо, як багато можна зробити разом.

Оце і є кредо Віктора М’ялика: кинути іскру ініціативи, щоб запалити людей на добрі справи.

Галина Тєтєнєва.

 

У вас недостатньо прав для коментування.