Авторизація

HomeНаше життяЗустрічі для васБогдан Бортник: кунфу – це мистецтво саморозвитку (+фото)

Богдан Бортник: кунфу – це мистецтво саморозвитку (+фото)

( 1 Vote )

Життя людини динамічне і сповнене одвічного пошуку. І кожен шукає щось своє – те, в чому він буде відчувати себе комфортно, в чому досягне неабиякої майстерності.

В суспільстві останніми роками набувають популярності східні єдиноборства – як засіб не лише самозахисту, а й своя світоглядна система ціностей, яка дозволить таки себе віднайти.

Найчастіше вони асоціюються з буддистськими монахами, які практикують силу не тільки тіла, а й духу. І хто б міг подумати, що духовні цінності далекого Тібету, екзотику і майстерність бойового мистецтва можна буде відшукати у себе під боком…

Богдан Бортник живе у Вараші. І вже майже 15 років практикує кунфу.

– Усе почалося ще в дитинстві. Я одвічно був слабким і фізично, й психологічно. Батьки віддали мене в спортивну секцію боксу, згодом почав займатись рядом прикладних єдиноборств, айкідо. Але мені не подобався підхід, з яким працювали тренери. Я шукав методику, де не обов’язковим було б нарощування м’язів і колосально навантажені фізичні вправи, а систему самовдосконалення, яку можна було б застосувати скрізь.

Був час, займався стилем Брюса Лі. А він, до речі, практикував він-чунь кунфу (що в перекладі означає «вічна весна»). Також відвідував тематичні тренінги, зокрема всесвітньо-відомого майстра вінч-чунь кунфу Еміна Бозтепа (на подібних заходах майстри демонструють свої вміння і отримують підтвердження своїх звань). Мені сподобалась компактність цієї системи. Він-чунь не має складних рухів і прийомів, відрізняється граціозним виконанням різних комбінацій ударів і позицій захисту. Техніка нанесення ударів у він-чунь – єдина у своєму роді: направлена на економію власних сил разом з блискавично швидкою перемогою над противником.

За словами Богдана, кунфу базується на таких основних засадах: самодисципліна, мотивація, час.

– Він-чунь – це поєднання кількох бойових технік, основне тут – можливість близькоконтактного бою, прямолінійні атаки. Але в першу чергу я своїм учням наголошую, що застосування фізичної сили – це останнє, до чого ти маєш вдаватись при вирішенні конфлікту, якщо той виник десь в дворі чи за гаражами, як часто буває у підлітків в наш час.

Сьогодні майстер тренує не лише дорослих, а й дітей. Для останніх викладає курси самооборони – дуже спрощений варіант кунфу.

– Кунфу – це не школа у традиційному її розумінні, по завершенню якої ти отримуєш папірець із підтвердженням набутих знань. В бойових мистецтвах, орієнтованих на розвиток духовності і вмінь людини, нема межі самовдосконаленню. На будь-якому етапі практики з’являються нові техніки і нові недопрацьовані рухи. Так, коли досягаєш певних вершин, тобі скажуть: молодець, ти майстер, працюй над собою й далі. Це і є твій «корінець». І ти продовжуєш працювати.

Раніше змагання і пояси мали сенс: були пояси білий і чорний – і все. А тепер що? Синій, зелений, жовтий, коричневий... В багатьох секціях за кольором гоняться без досконалого засвоєння техніки, тому така градація кольорів насправді лише перешкоджає на шляху до розвитку майстерності. Ті самі змагання тепер здебільшого робляться заради грошей: за участь плати, а часто й за перемогу теж треба платити на умовах, які вже давно сприймаються як норма. Я проти цього. Адже в такому випадку людина осягає техніку не для себе, а для «галочки». Що з того, що ти маєш темний пояс, а техніка твоя бажає кращого?

На тренуванні у майстра гамірно: дітей справді багато. Спочатку помічник і учень Богдана пані Тетяна допомагає дітям робити розтяжку, а потім наставник починає тренування. Діти є діти. І в коротких перервах між опануваннями того чи іншого руху вони, як і годиться, трохи бешкетують. Проте навіть в такому юному віці кожен з них чітко усвідомлює, нащо сюди прийшов, а отже, сумирно слухає майстра, намагаючись якомога чітко повторити за ним рух. Майстер, у свою чергу, контролює кожного, підправляючи рухи рук чи ніг тому чи іншому учню.

– Справді, за такою кількістю дітей слідкувати нелегко. Але, як і в кожній школі бойового мистецтва, більш досвідчені учні контролюють рухи менш досвідчених. В середньому, щоб осягнути навички самооборони, дитина має відвідати тренування хоча б 3-6 місяців. Такий курс дає вже реальні вміння.

На питання, чи є він для своїх учнів в деякій мірі духовним орієнтиром, Богдан ніяковіє:

– Це голосно сказано. Наприкінці кожного тренування я, звичайно, спілкуюсь з дітьми, розповідаю їм про кунфу і він-чунь. Про техніку і духовні засади практики.

А чи безпечна практика він-чунь для дічат?

– За легендою, стиль він-чунь винайшла жінка. Адже це, в першу чергу, граціозність і краса. То як ви думаєте, чи може він-чунь бути шкідливим? Цей напрямок – найпростіший і найвиточеніший стиль кунфу. Його часто рекомендують навіть дітям з обмеженими можливостями, адже дана техніка розвиває моторику рук, тренує м’язи і головне – зміцнює дух і психологічний стан людини.

Абсолютно всіх дітей приймаєте?

– Є вікові обмеження. Найчастіше беремо дітей не молодше 6-7 років. Дитина має дорости до усвідомлення того, чим вона буде займатись на тренуваннях. Якщо ж дитину батьки приводять проти її сили, то з цього нечасто щось путнє виходить. Кунфу пропагує добровільність, чисті наміри і зрозумілі для себе мотиви. Коли дитина не хоче, а її змушують, вона матиме тягар на душі, займатиметься без бажання, отже, і без результату; на додачу, це шкодить кармі. Тому якщо за кілька перших занять дитина не загоряється добровільним бажанням займатись технікою кунфу, ми відмовляємось її тренувати. Бо наша мета – зміцнити дух, а не ламати його.

Що для вас він-чунь?

– Для мене це – спосіб життя, мистецтво саморозвитку. При цій практиці розум стає гнучким, помітні причинно-наслідкові зв’язки. А практичні елементи єдиноборства в житті я застосовую, будуючи паралелі між логікою і прорахуванням рухів під час бою і – поведінкою, думками та вчинками у повсякденному житті. Тренується стрестостійкість, витримка і терпіння. Кунфу загалом – це образ мислення, стиль поведінки, думки і самовдосконалення.

Яку пораду дасте батькам?

– Дозвольте дітям робити помилки. Ви не зможете за своїх дітей прожити їхнє життя. Дайте їм самим його прожити. Це найчастіше, що я зустрічаю серед батьків: радять, виправляють. Наші помилки нас вчать жити, ми їх робимо, аналізуємо – і вчимось далі. Це наука всього життя…

Олена Стельмащук, фото автора.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 344 гостей на сайті