HomeНаше життяЗустрічі для васЛяльковий театр “Колосок”: від гри до професії

Ляльковий театр “Колосок”: від гри до професії

( 0 Votes )

21 березня у всьому світі відзначають Міжнародний день лялькаря – професії не зовсім звичної, але дуже цікавої. На Володимиреччині лялькарів не так уже й багато. Одним із таких є керівник зразкового лялькового театру «Колосок» Володимирецького районного Будинку школярів та юнацтва Віктор Васильович Ковальчук. Тож про любов до театру ляльок, моменти творчості і таємниці майстерності – далі у розмові.

 -            Коли взяли до рук першу ляльку і зрозуміли, що театр ляльок – те, чим хотіли б займатись?

-            Вперше я взяв до рук ляльку ще у дитсадку. Коли зрозумів, що лялька ходить і відкриває очі не сама, а нею керує вихователька, захотілось і собі спробувати. З тих пір моїми іграшками були не пістолети й машинки, а м’які іграшки, з якими я розмовляв, читав їм казочки, відтворював ними сюжети казок, або, як і всі діти, сюжети своїх власних історій. Потім хотів стати актором лялькового театру БШЮ на моїй рідній батьківщині (Хмельниччина). Але мене туди не взяли, сказали, що малий ростом, не діставатиму до ширми. Потім була музична школа, культосвітнє училище. Увесь цей час я не розлучався з іграшками, розігруючи міні-спектаклі для племінниць.

-            Що таке «Колосок» і яке його завдання?

-            Зараз «Колосок» – це зразковий ляльковий театр. А почалося все ще у далекому 1996 році з першої вистави, яка й мала однойменну назву. Тоді ми самі виготовили картонні ляльки, підготували сценарій, і за місяць на Новий рік відбулась прем’єра. Відтоді наш театр ляльок і став називатись «Колосок».  До речі, маємо власний девіз: «Посій зернинку доброти – і вона проросте колоском надії, віри й любові». Звідси й завдання – не лише вчити театральному мистецтву, а й сіяти в душі глядачів зерна доброго і вічного. Ми сіємо, хтось поливає.  А врожай збиратиме і той, у кого було посіяно, і суспільство загалом. Тому «Колосок» – не лише яскраве видовище, перш за все – це добрий ґрунт для виховання.

-            Що мотивує дітей приходити до Вас на гурток?

-            Певно, гра. Діти звикли до ігор. У театрі ця гра зі спонтанної перетворюється на добре організовану. Хоча буває, що й спонтанна гра перетворюється у видовищний спектакль. Так народжуються авторські роботи («Логіка або Пригоди Барбоса та Сірка», «Казка Непитайлівськго лісу»). Багато елементів таких-от спонтанних мініатюр згодом ми додаємо до постановок відомих казок, що надзвичайно збагачує виставу. Звичайно, це мотивує і бажання якось самовиразитись, відчути себе зірочкою на театральних підмостках. Вже у процесі роботи над спектаклем у дітей  з’являються «вищі» мотиви. До того ж у наших «колосківців» потужним мотивом служить дружба, яка будується під час тих-таки занять. Тож маємо спільні чаювання, подорожі, відпочинок на природі. І це теж захоплює.

-            А скільки часу витрачаєте на постановку вистави?

-            Скільки часу? По-різному буває. Є спектаклі, які ми готуємо дуже довго. Навіть рік. В основному це стосується авторських творів, бо ж потрібно і ляльки виготовити, і декорації, підібрати матеріали, добре попрацювати над сценарієм, записати відповідний музичний супровід, зробити аранжування, вірші покласти на музику… Здебільшого ми вправляємось за 3-6 місяців. Це все залежить від технічних можливостей, наявності декорацій, ляльок, структури сценарію, драматичного матеріалу.

-            Чи можливо навчити мистецтву ляльководіння будь-кого?

-            Ні, лише того, хто бажає. Цю справу потрібно любити! Мати ціль. Мистецтво ляльковода не легке, як може видатися на перший погляд. Бо ж воно поєднує багато видів мистецтва. Художнє слово, музика, вокал, хореографія, пластика… Одна справа – грати роль на сцені, що не так легко вдається, інше – передати темперамент, настрій, міміку, жести, рух ляльки. Це складніше, з досвіду знаю. Приходить юне обдарування, і в перші дні розкриває свій талант. Але потрібно ще багато працювати. Дуже наполегливо.

-            Професіоналізм чи аматорство: у якому стані краще працювати?

-            В обох випадках – потрібно працювати!  Від аматорства ростемо до професіоналізму. А, власне, де межа? Аматор повинен робити все на «відмінно». А це вже професіоналізм. Інакше кажучи, професіоналами не народжуються, ними стають. А якщо професіонал не прагне до росту – то це вже не професіонал.

-            Разом із вихованцями ви реалізували вже кілька соціальних проектів. Чому саме соціальні проекти і який тут зв'язок з театральним мистецтвом?

-            Соціальні проекти – це проекти для людей. Не для свого задоволення – «самі себе потішили». Найбільша насолода – це відчувати, що ти робиш щось правильне, сієш добро. Тим більше – бачити плоди посіяного. Блаженніше давати, ніж брати. А зв'язок? Театр – це ж інструмент для виховання, для виходу назовні.

-            Як ви покращуєте свої вміння?

-            Через власні пошуки, експерименти у вирішенні проблемних тем. У цьому беруть участь усі. Не лише керівник гуртка, а й вихованці. А у них, повірте, буває мільярд дуже цікавих ідей. Багато досвіду маємо з фестивалів, на яких побували. «Березневі сходинки», зокрема, один з таких. Там ми маємо змогу обмінюватися досвідом з іншими аматорськими колективами, відвідувати майстер-класи, які проводять актори обласного театру ляльок. Звичайно, шукаємо інтернет-джерела дотичної тематики. А ще допомагає у роботі інформація з тематичних семінарів та  фахової літератури.

-            Які проекти та плани на майбутнє?

-            Хочеться не обмежуватись нашим містом, районом, а виходити за межі області, відкривати нові горизонти. Можливо, мати якісь спільні проекти з сусідами-лялькарями. Просто, як кажуть, не хочеться варитися у власному соку. Такі мрії. Звичайно розумію, що не так просто все це організувати, бо це і кошти, і транспорт. Тож поки мріємо, задовольняючись малим: райцентрівські ДНЗ близенько один від одного, велосипедом і саночками декорації самі перевеземо.

 

-            І на закінчення: у чому ж секрет успіху «Колоска»?

-            Секрет – не шукати слави, не прагнути до конкуренції. Хіба конкурувати із самим собою – тобто не зупинятися на досягнутому. Любити театр, жити театром, любити людей.  Для цього інколи доводиться жертвувати і часом, і коштами, і сном. А любов – підносить, надихає і дає крила для польоту. Це й намагаюсь прищепити юним театралам. Все просто.

 

Ляльковий театр “Колосок” Володимирецького БШЮ
 
Ляльковий театр “Колосок” Володимирецького БШЮ

Розмовляла Вікторія ЧЕРПАК. 

 

У вас недостатньо прав для коментування.