HomeНаше життяЗустрічі для вас«Я не здалася, бо вишивала»

«Я не здалася, бо вишивала»

( 0 Votes )

 

Вона всією душею віддалася вишиванню – і стала в цьому рукоділлі справжнім віртуозом. Її роботи захоплюють не лише розмаїттям замислу та багатством кольорів, а й бездоганністю виконання. Тож не дивно, що нині вони зустрічаються у приватних колекціях як дома, на Україні, так і за кордоном.

– Раїсо Василівно, розкажіть про себе, – запрошую до розмови майстриню і чую у відповідь:

– Біографія у мене дуже проста. Народилась у селі Довговоля. Після школи навчалась у Володимирецькому ВПУ-29 за спеціальністю «бухгалтер», а згодом – у Європейському інституті за цією ж спеціальністю. Працювала багато де, а починала з молодшої медсестри в ЦРЛ. В силу житейських обставин стала продавцем, а в 2004 році перейшла на посаду контролера-касира у Володимирецькому відділенні Ощадбанку. Там і працюю, але вже головним економістом. Не біда, що стільки робіт перепробувала. Біда в тому, що у 2011 році захворіла на оту осоружну, найстрашнішу з недуг. Пережила й операцію, і променеву терапію та хіміотерапію. Але, попри все, не здаюсь і продовжую жити, адже життя надто швидкоплинне і незавбачуване. Відтепер ціную кожну хвилину й у вільний час займаюся вишиванням.

– І талант вишивальниці від когось, очевидно, передався?

– Мабуть, як і всім дітям, від мами. У дитинстві бачила, як мама бере біле полотно, робить розмітку, а потім, стібок за стібком, на полотні зацвітають дивні барви у квітах чи узорах. Дитяча цікавість поволі переростала у серйозне захоплення, і мене так і потягнуло до вишивки. Азбуку рукоділля пройшла біля мами і моя сестра, й до обох прийшло розуміння, що у цій справі, як і всюди, свої неписані правила. Для прикладу, килими вишивають гобеленом, серветки – гладдю, картини – хрестиком, півхрестиком або особливими стібками на канві. Усі ці уроки ми з сестрою завчили з дитинства і  свій вишивальницький талант передаємо дітям.  У нашій родині вишивають всі: мама, сестра, я і наші діти.

– А в особистому гардеробі маєте вишиті речі?

– Так. Вишиванки і в мене, і в моєї доньки Нелі. Кожною такою річчю дуже дорожу, бо в неї вкладено багато любові. Зрештою, чому б не скористатися нинішньою модою на вишивані речі? Стараюся ніколи не братися до цієї роботи, коли з якоїсь причини поганий настрій. Не беруся, навіть якщо це заспокоює. Бо вважаю, що негативні емоції накладаються на полотно і згодом випромінюють недобру енергетику. Може, це мною надумано, але подарувати комусь таку річ я ніколи собі не дозволила б.

– Орнамент для рушників теж вигадуєте самі?

– Ні. Зазвичай, це витвори інших умільців. Але траплялося, що деякі з рушників доповнювала власними елементами й кольорами. Як правило, я завжди щось комбіную, а за основу беру те, що видивлюсь у журналах. Перш ніж узятися за голку, вираховую клітинки, аби, як мовиться, «ліг» узор. На це йде чимало часу. Але потім так захоплююся, що годинами висиджую над полотном.

– А яким стилям віддаєте перевагу?

– Вишивати я вмію по-різному, але найбільше роблю це хрестиком. Хто вишивав, той знає, яка це клопітка і тривала робота, але вона мені подобається найбільше. Це – моє, рідне. Саме хрестиком вишивають у нас на Поліссі. Але, дотримуючись традиції, вивчилася вишивати й гобеленом, мережкою, бісером, перетяжкою й іншими способами.

– А які з картин любите вишивати найбільше?

– Я багато що люблю. І картини, й серветки, й подушечки. Люблю, коли полотно розквітає квітами. Їхня краса мене просто зачаровує.

– І так, вишиваючи, забуваєте про житейські негаразди і неприємності?

– Стараюся, бо в житті і того, й іншого перебачила. Вишиваючи, переношуся в якийсь другий вимір, у той прекрасний край, де все, як у казці. Навіть перебуваючи в лікарні, почала вишивати рушник, і це додавало якоїсь магічної сили для боротьби за життя. Я не здалася, бо вишивала, так думаю відтоді.

 – А церкві свою вишиту ікону вже дарували?

– Ще ні, але вже визрів задум ікони, яку найближчим часом почну нашивати.

– А якщо спитати про найдовший час роботи над вишивкою?

– Найдовший?.. Я рік і чотири місяці займалася картиною з хризантемами. Квіти на ній складаються з поодиноких хрестиків. Це ускладнює роботу. Але найбільше мороки з картинами, на яких використовується кілька десятків кольорів і  різних їхніх відтінків. Навіть один штрих, бува, міняє все. Один стібок чи тоненька смужечка! І що цікаво, коли виконую якусь роботу, в думках уже виношую наступну. Мов на конвеєрі!

 – А що вишивати найважче?

– Навіть не знаю. Найважче, певно, підбирати кольорову гаму картини, тому що неправильно підібраний колір здатний зіпсувати вигляд усієї роботи. Мистецтво вишивки вбачаю у праці і терпінні. А терпіння, як відомо, завжди винагороджується. Таку роботу треба виконувати з задоволенням, так, щоб її результати приносили радість не тільки  автору, а й тим, хто нею милується.

– Звісно, маєте плани й на майбутнє?

 – Як уже сказала, мрію вишити ікону і подарувати її церкві.  А ще планую  вишити другу сорочку або плаття доньці Нелі, тому що вона дуже любить вишиті речі. Часто їздить на олімпіади та різні конкурси, і вишиванка, підкреслюючи її творчу вдачу, додає іміджу. Поки що малюю їх в уяві.

 – А як з тим, щоб вишити щось на замовлення?

– Бува й таке. Вишиваю сорочки, картини, подушечки – те, що моїй душі найближче. Зараз працюю над дитячою подушкою, яку передамо аж у Францію. Декілька робіт моїх там уже є (донька возила в сім’ю, в якій вона відпочивала). Іноземці цінують ручну роботу, бо знають – її не порівняти з комп’ютерною вишивкою. Комп’ютер не вміє обрізати нитки, тому на звороті виходить «кожух». У мене ж нема жодної ниточки, що стирчить, жодного вузлика, – всі хрестики лягають в один бік. Люди задоволені такими виконанням. А коли воно приносить задоволення, то, звісно, задоволена і я.

 – Мабуть, маєте і свій улюблений куточок, в якому віддаєтеся вишивці?

– Авжеж! Як і кожна по-справжньому захоплена людина. Люблю вишивати у вітальні біля вікна, бо, там вишиваючи, відпочиваю не тільки я, а й моя душа – обоє милуємося красою за вікном.

– А найпершу свою вишивку пригадуєте?

– Ще й як! Це була… маленька подушечка для голок. Вона вийшла трішки неохайна, але доволі пристойна. І що цікаво, спочатку вона використовувалася за призначенням. Але підросла донька – і найперша моя вишивка стала подушечкою для її ляльок. Навіть зараз, дивлячись на неї, пригадую безтурботні дні молодості. На превеликий жаль, нинішня молоді не дуже цінує цей труд. У школах вишиванню майже не навчають. Якось прочитала в газеті, що в одній із шкіл кожна учениця має вишити собі весільний рушник! Думаю, це чудовий приклад для наслідування.

– А з якими кольорами найбільше працюється?

– Особисто мені полюбилося вишивати кольорами весни: різними відтінками зеленого, жовтого та червоного. Мабуть, тому, що вони відроджують стан моєї душі, яка за повсякденними турботами трохи стомилася.

 – А звідки черпаєте свої замисли?

 – Найбільше, мабуть, з журналу «Вышивка». Але є і такі вироби, що запозичені в інших захоплених вишиванням людей.

 

 
 

 

Антоніна СВІТЛИЧНА.

На знімках: народна майстриня Р.В.ЛОГАЦЬКА і краса, перелита нею на полотно.

 

У вас недостатньо прав для коментування.