HomeНаше життяЗустрічі для васОксана Кизимчук: Наближаю Україну до Німеччини

Оксана Кизимчук: Наближаю Україну до Німеччини

( 0 Votes )

 

Рано-вранці ця чорнява невеличка дівчина, обвішана рюкзаками та фотоапаратурою, зовсім не здивувала чергового вузькоколійки «станції Володимирець». Навпаки. Сюди прибувають різні люди, аби побачити ще живою царську вузькоколійну залізницю, яку останнім часом почали іменувати в туристичних путівниках «Поліським трамваєм».

Тож кого нині не побачиш в поїздку? Тут треба сказати про тих, хто досі користується послугами «допотопного транспорту». І провести паралель між далеким, але живим минулим і високотехнологічним сьогоденням. Паралель між пасажирами, які їздять на поїздку. Це переважна більшість місцевих жителів, які не мають значних коштів на проїзд у рейсових маршрутках, а в «кукушці» їхати хоч довше, зате дешевше. І ще поїздок стає Меккою для заможних туристів, які шукають екзотики, пікантних потрясінь типу коли «Поліський трамвай» ні з того, ні з сього може зупинитися. Поломка, серед лісу, далеко від села, без води і без їжі.

Моя героїня з фотокамерами до жодної із цих груп людей не відноситься. Вона – фотомайстер з Німеччини. Її ім’я та прізвище Оксана Гізо, по-дівочому – Кизимчук. Вона народилася і виросла на Волині. Віддавала перевагу вивченню іноземних мов та мистецтва, закінчила університет і надала перевагу. Згодом доля закинула її у самісіньке серце Західної Європи. Там вона вийшла заміж за француза, і ось уже десять років проживають в Німеччині, у місті Майнц.

Оксана Гізо-Кизимчук відома у мистецьких колах Франції, Англії, Швейцарії та Австрії. Вона побувала у видимих і невидимих куточках Азії та Америки. Через своє бачення фотохудожника показує світ. Світ свого таланту.

І ось нове натхнення: рідна сторона. Рідна Україна! Карпати. Життя і портрети гуцулів. Їх непохитна вірність прабатьківським традиціям: господарці, кухні, одягу, способу будівництва і життя. А за Карпатами рідні Волинь та Полісся. Так Оксана Гізо опинилася на вузькоколійній залізничній станції «Володимирець». І взяла за мету до Всесвітнього дня фотографів відзняти земляків, увіковічити миттєвості їх буття. Треба сказати, що з цим завданням вона успішно справилася.

У кожному селі та довкіл залізничного полотна фотомайстриня знімала людей і краєвиди, фіксувала буденні і неповторні миті нашої дійсності. В її творчому доробку ціла галерея портретів незвичайних людей із села Біле Володимирецького району.

– Мене вразила щира відкритість місцевих людей, їх самобутність і висока духовність, – розповідає фрау Гізо. – Ночувала я у прекрасної жінки – вчительки Діни Петрівни. Яка ж то насолода побувати знову у рідному оточенні, в своєму дитинстві! Серію фотознімків я зробила і в унікальної українки, теж учительки Антоніни Окуневич. ЇЇ вишитий дрібним хрестиком Тарас Шевченко дивився на мене, як живий. Той погляд Кобзаря і досі стоїть перед очима. А вишиті ікони, натюрморти, пейзажі? У десяти хатах я відзняла справжній дух поліської оселі. А ще мені запам’яталися хутір Глинне, Острівськ і Млинок Зарічненського району, базар живої риби біля царського потяга. А живий дух лугів і лісів у набитому свіжим сіном сіннику, запах свіжого молока і холодні вранішні роси!.. Важко повірити, що у старій цивілізованій Європі ще зберігся такий скарб, незачеплений цивілізацією клапоть дивовижного народу і землі. Незвичний для Європи світ. Я його всім показую. А своєю творчістю з’єдную і наближаю дорогих моєму серцю дві матері – Україну і Німеччину. Це – мої рідні домівки. Я їх люблю!


 

Галина Тєтєнєва,

На фото: Оксана Гізо-Кизимчук і поліщуки з її фотосесії. 

 

У вас недостатньо прав для коментування.