У цьому щиро зізнаються жителі села Привітівка Ольга Олександрівна та Іван Васильович Хомичі. Обом щойно минуло за п’ятдесят, як вони прийняли для себе рішення – взяти на виховання до себе в сім’ю дітей з інтернату.
Вони, звичайні сільські жителі, які працюють на землі, знають ціну заробленому шматку хліба, сповідують християнські традиції і цінності, виростили й виховали троє своїх дітей, прийшли в службу у справах дітей райдержадміністрації і просто сказали: «Ми хочемо взяти до себе на виховання дітей».Їхній старший син працював у далекому Іркутську місіонером. Приїхавши додому, розповідав і показував відео про свою роботу , як вони допомагали повертати на життєву стежину безнадійних людей, як дарували радість знедоленим дітям. Бажання допомогти хоча б одній невинній душі виникло у подружжя саме по собі. Воно було настільки сильним, що той непростий шлях до створення прийомної сім’ї вони здолали гідно, ні разу не спасувавши і не піддавшись сумнівам. Пройшло пів року, як у сім’ї Хомичів знову стало гамірно від дитячих голосів та пустощів. Три дівчинки – Марта ( 15 років), Василина (14років) та Тома (12 років), відігріті домашнім теплом і затишком, любов’ю і турботою, тепер нізащо в світі не поміняють сімֹ’ю на інтернат. Вони пізнають світ по новому і щасливі у цьому, вже іншому для них, житті.
До рідних порогів
Яку б не пророчили долю для села, але воно є рідним для тих людей, хто там народився і виріс. Куди б кого не закинуло життя, стежина до рідних порогів ніколи не забувається й не заростає. У відмираючому селі Комори, де налічується трохи менше півсотні жителів доволі поважного віку, нещодавно появилися і новосели. Костянтин Доронін, разом зі своєю дружиною, вже десяток літ як покинув рідні місця й перебралися жити в сусідній Дубровицький район, до дітей. І хату свою продали, залишилася лише літня кухня. А нещодавно з»явилися у своєму рідному селі як новосели. Громада Комор радо прийняла їх до своєї сільської сім»ї. Допомогли під час снігової стихії і продуктами, хто чим міг, бо ж купити тоді не було можливості. Кожен гість, чи подорожуючий – для коморян в радість, а новосели - і поготів.
Виїзний офіс
Така форма роботи, запроваджена районним управлінням праці та соціального захисту населення, є дуже ефективною і корисною для людей. В зазначений день, згідно графіку,в село приїжджає група спеціалістів з управління соцзахисту, Пенсійного фонду, центру зайнятості, відділу земельних ресурсів, архітектури. Місцеві жителі на місці, не виїжджаючи у райцентр, мають можливість отримати консультацію та роз’яснення з того, чи іншого питання, принести і здати документи на певний вид допомог, отримати фахову пораду. В минулому році у виїзному соціальному офісі побувало на прийомі понад 200 жителів району. В цьому році соціальний офіс на селі продовжив свою роботу.
Подих новизни
Слава про прекрасне Нобельське озеро та довколишню поліську природу нашого краю розійшлася далеко, приваблюючи численних відпочивальників. А от проблема засмічення прибережних зон та довколишніх територій з року в рік лягає на плечі Нобельської сільської ради, з бідним, дотаційним бюджетом. Зрушити це питання з місця погодилися допомогти пайовики колишнього вже сільськогосподарського підприємства. На своїх зборах вони безоплатно передали сільській громаді діючу пилораму, приміщення колишньої колгоспної їдальні, а також колгоспний фруктовий сад. Сільрада, в свою чергу, отримавши такі активи, створила своє комунальне підприємство «Нобель», котре не тільки з користю використає такий щедрий подарунок земляків землякам, а й примножить та розвиватиме інфраструктуру села. І найголовніше – візьме на свої плечі багаторічну не- вирішувану проблему засмічення довколишніх територій відпочиваючими, запровадивши певний екологічний збір та забезпечивши прибирання і вивіз сміття із прибережних озерних смуг.
Ювілейних 500 років
Дев’ятого квітня 2013 року селу Неньковичі саме виповниться п’ятсот. Письмова згадка з такою датою знайдена в праці брата відомого історика Михайла Грушевського – Олександра Грушевського. Як стверджує краєзнавець Валентина Тумаш,у своїй двотомній праці « Пинское Полесье: исторические очерки» він подає 110 актів, що увійшли до другого тому видання. Серед актів Пінського Полісся 1471-1566 років - п’ятнадцятим значиться документ, де згадується село Неньковичі. Це – дарча грамота князя для Пінського владики. І датована вона «… літа Божого 1513, місяця квітня, дев’ятого дня».
Схожі матеріали:
< Попередня | Наступна > |
---|