Майданний націоналізм: погляд збоку

( 2 Votes )

Останні суспільні та політичні події в країні, мабуть, нікого не залишили байдужим. Офісні працівники, прийшовши на роботу, в першу чергу моніторять сайти новин – не приведи господи щось пропустити. Хтось їде на Майдан з певною метою, хтось залишається вдома і зі своєї дзвіниці оцінює ситуацію в стольному граді та обласних центрах.

А ось нещодавно заявили про себе радикальні сили. Ні-ні і зявиться чутка, що націоналісти спровокували знесення чергового пам’ятника вождю пролетаріату та все цькують правоохоронні сили на Грушевського…

На всякого роду зібраннях, зокрема і в нас, у Володимирці, останнім часом можна почути: «Я – українець, націоналіст!». Часто звучить це наче виклик суспільству.

Ось це і наштовхнуло на думку: а що, власне, люди розуміють під націоналізмом? І чому він часто асоціюється з радикалізмом? Поїдьте в інші куточки України, скажіть щось про націоналізм (для більшого ефекту – українською мовою), і вам безапеляційно присвоять образливий ярлик «бандерівець». Чому така стереотипна необґрунтована реакція? Адже націоналізм в корені своєму не є радикальною політичною течією. Не повинен він і роз’єднувати суспільство, а зовсім навпаки…

Сучасна авторитетна енциклопедія з філософії трактує поняття націоналізму так: суть його полягає в пріоритеті національних цінностей перед особистісними, пріоритеті державності перед будь-якими іншими формами соціальної самоорганізації етносу…

Вирішивши дослідити, що молодь Володимирця думає з приводу такої теми, навіть подумати не могла, на яку реакцію наткнусь з боку багатьох моїх респондентів, і що це повністю змінить напрямок мого дослідження.

Виявилось, для дорослих громадян нашого суспільства тематика націоналізму і його коментування порівнюється з репресіями і мало не розстрілом. Тому брати участь у подібному заході багато хто навідріз відмовився, пояснюючи це небажанням «світитися» на сторінках районної газети і бути наче поза політикою.

Дожились. Наше суспільство дійшло до того, що поняття націоналізму, таке, що взяте в розумних межах та має споріднюватись із патріотизмом, може бути лише політикою (причому, як стало ясно з розмов, тільки брудною і компрометуючою).

Чому в нашому суспільстві слова «націоналізм» бояться як вогню, чому воно в свідомості людей негативно забарвлене? Те, що має бути гуманним, те, що з перших батьківських уроків, з перших шкільних істин має виховуватися в кожному громадянину України і прививатись разом з молоком матері наступним поколінням, сприяти згуртованості суспільства?

Майданний націоналізм: погляд збокуЧому дорослі свідомі люди подалі від гріха (бо для власного спокою) уникають цієї теми, чому в свідомості багатьох націоналізм може бути лише радикальним? І невже в навчальних закладах не розповідають студентам про такі різні напрями і течії даної ідеології? А в результаті тепер завжди, говорячи про націоналізм, треба додавати до нього пояснення: «здоровий», «адекватний», «в розумних межах»?

Нам вдалося провести анонімне письмове опитування серед старшокласників одного з навчальних закладів Володимирця. Ось кілька узагальнених відповідей:

- це прагнення єдності нації, бажання людини бути відданим своїй країні, націоналізм близький за значенням до патріотизму;

- усвідомлення про єдність нації, бути чесним громадянином своєї нації і означає бути націоналістом;

- відданість нації, повага до всього національного;

- для націоналістів найважливіше – нація. Щоб вона завжди була об’єднаною і згуртованою, не була приниженою. Щоб вона не зникла, її потрібно захищати;

- це визнання своєї держави, існування її людей як нації, усвідомлення, що ми - одне ціле і маємо це довести;

- це свідома боротьба за національні цінності, звичаї та традиції;

- ставлення інтересів і свобод нації понад усе.

Майже для всіх опитаних націоналізм порівнюється з патріотизмом, а його атрибутами рахуються державні символи України: герб, гімн, прапор і навіть сама українська мова.

У контексті нашого дослідження цікава була думка саме молоді. Адже кожен підліток – ніби скульптура, форми якої виліплює у шкільні роки саме вчитель (подібне в свої часи сказав славетний педагог Василь Сухомлинський). І поки одинадцятикласники викладали свої думки, один із присутніх вчителів поділився: педагог подає дітям матеріал так, як сам його відчуває, розуміє, інтерпретує – тобто разом із своїм баченням речей.

Оскільки громадянська позиція, погляди на життя, суспільні цінності і ту ж саму політику у підлітків лише формуються, то яка ж важлива ноша кладеться на плечі вчителя! Треба справді виважено подати інформацію про подібні питання (зокрема й питання націоналізму) – не впадаючи у крайнощі, щоб не привити дитині байдужість до своєї батьківщини або не виростити шовінізм (найрадикальніший прояв націоналізму, що пропагує національну перевагу однієї нації над іншими і обґрунтовує «право» на дискримінацію та пригнічення інших націй в межах однієї держави).

Філософська енциклопедія також зазначає, що націоналізм у суспільстві загострюється та поширюється в будь-яких проявах в моменти дестабілізації розвитку суспільства і, як результат, – всієї держави.

Саме це й спостерігається в останні місяці в нашій країні. І рушійною силою останніх суспільних процесів була молодь, студентство: і неповнолітні, і юні першокурсники, і більш дорослі громадяни України до 35-40 років.

Що змінилося в нашому суспільстві, якщо під лозунгом націоналізму відстоювати свої права виходять навіть ті, які, можливо, ще й не проходили тему прав і свобод людини у шкільній програмі з правознавства?..

На фоні всіх цих питань без відповідей випливає ще одне: позиція батьків тих студентів, які вирішують боротися за зміну в житті держави.

Валентина Петрівна, мати затриманого «в’язня Грушевського» Артура Ковальчука (недавній студент, працює у сфері економічних досліджень, цвіт нації) не може без сліз згадати події останніх тижнів, які для неї перетворились у пекло (батько хлопця на позачерговій сесії реалістично яскраво описав: «уявіть, як відчуває себе мати, коли закривавлений одяг її дитини видали їй на руки у відділенні міліції»).

Важко пережити, страшно згадати, та мати повністю підтримує позицію сина.

– Я все життя пропрацювала, займала різні посади, серед яких і керівні були, мала різне соціальне становище, а в результаті отримую пенсії тисячу гривень. Син так і говорить: «мамо, хіба так можна, скільки можна це терпіти?» – говорить Валентина Петрівна. – Звичайно, переживала за нього, коли він казав, що став учасником мирного мітингу. Але він мені відповів: «хто, якщо не я?». Підтримую у прагненні змін свого сина, він розумний, хотів поїхати за кордон на навчання, знайти гідну роботу. До суду на підтримку його приїхали і студенти Острозької академії, де він навчався, і його нинішні колеги…

Можна і далі розмірковувати на тему націоналізму в нашому суспільстві. Так, опитування старшокласників показало, як розуміють цей термін підлітки. То чому ж її дорослі громадяни сприймають або в найрадикальніших проявах, або взагалі сахаються від цієї теми як чорт від ладану? Переконана, що серед них більшість мають вищу освіту, де ідеологію націоналізму викладали як обов’язковий предмет з усіма її потенційними плюсами і мінусами? І чому виникають оті стереотипи: націоналіст – отже, поганий, фанатик і шовініст?

Треба розрізняти течії націоналізму. Гуманний – патріотизм, радикальний – чиста нація (усвідомлюєте, що витікає з того доповнення «чиста»?). Відчуваєте різницю? Це вже було, це вже людство проходило у минулому столітті…

На жаль, у статті більше питань, ніж відповідей. Однак, якщо вони спонукатимуть читача до міркування, значить, працювала недаремно.

Олена Стельмащук.

  Трохи історії: ідеолог гуманного українського націоналізму В’ячеслав Липинський писав: «Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український… Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом.

Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава – Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить?

Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи польонофіл (оцій, як Ви його звете: Малорос і Русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи польонофілом – іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів…

Отже, будьте патріотом, а не шовіністом. Бути патріотом – це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного співжиття людей, що житимуть на Українській землі, а не мріяти про втоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків. Бути патріотом – це значить шукати задоволення не в тім, «щоб бути українцем», а в тім, щоб було честю носити ім’я українця. Бути патріотом – це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони «не українці». Врешті, бути патріотом, це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державнотворчі прикмети: віру в Бога й послух його законам, тобто духовні вартості; далі вірність, твердість, сильновольність, дисципліну…. Натомість бути шовіністом – це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво: отже, зрадництво, кар’єризм… – фанатичними вигуками про «неньку Україну», про «рідну мову», про «ми – українці!», про клятих «москалів і ляхів» і т.п. Борони Вас Боже від такого роду «націоналізму», який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України».

 

Коментар психолога, методиста,  що відповідає за психологічну службу КНМУ «Володимирецький районний методичний кабінет» Яни БЕЛЕНЧУК:

Сучасні підлітки виросли у прочиненому навстіж інформаційному просторі. Молодь перебуває у постійній поінформованості, у вирі соціальних та політичних подій і вважає себе, беззаперечно, дотичною до них.

Проте інколи інформація, яка потрапляє у ЗМІ про ті чи інші випадки суспільно-політичного життя, спрацьовує із протилежним ефектом: замість спостереження вона стимулює підлітків до прояву схожої поведінки задля отримання визнання і підвищення статусу серед однолітків. Адже підлітковий вік – це вік не лише індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального і неповторного «Я», а й вік соціалізації, включення в світ людської культури та суспільних цінностей.

Це один із найважчих періодів розвитку особистості, який характеризується несформованістю світогляду, потребою у звільненні з-під контролю і опіки дорослих, протестом проти встановлених правил і порядків, спрямованістю до незалежності, самостійності і утвердженні себе як особистості.

В цьому віці збільшується кількість негативних вчинків та зростає ймовірність невмотивованих вчинків. Неповнолітні часто вважають свою точку зору найправильнішою, висловлюють готовність боротися, протестувати, сперечатися і відстоювати свою думку будь-якими способами.

Не є вийнятком і участь неповнолітніх у масових заворушеннях, на Майдані. Сучасні підлітки (та й більшість студентів) досить критичні у стосунках з дорослими, піддають сумніву їх поради, заперечують «застарілу» систему норм і традицій. Їх участь у неконтрольованих ситуаціях пов’язана з сильною і перекрученою потребою до свободи і самостійності, прагненням ввійти в контакт з тим, хто зможе задовольнити його у тому, чого немає ні в сім’ї , ні в школі. За їх межами таке задоволення підлітки отримують, бо тут з ними рахуються. Бажання бути потрібним у таких випадках домінує над страхом, небезпекою від необдуманих та емансипованих дій.

Англійський вчений Роджерс Харт у своїй статті «Розвиток соціальної компетентності і соціальної відповідальності» писав: «…підлітки борються за те, щоб знайти осмислену роль в суспільстві. Якщо вони не зможуть знайти можливість відповідально розвинути свій досвід, вони зроблять це безвідповідально». Дуже важливо для підлітка внести свій вагомий внесок у будь-яку суспільно-корисній діяльності. Проте, на жаль, не здійснивши свою потребу і не відчувши задоволення від власних дій, підлітки забезпечують свою співпрацю на маніпулятивному рівні на користь інших авторитетних дорослих.

Молоді особи 17-20 років мають свої чітко виражені психологічні і соціальні риси. Зокрема, молодіжній психіці притаманні такі риси: максималізм, емоційна нестійкість, тривожність, життєрадісність, підвищена збудливість, незавершеність формування системи психологічного самоконтролю, високий рівень самонавіювання, схильність до емоційного зараження, ентузіазм, мобільність, постійне очікування змін.

Специфіка молоді полягає і в тому, що вона є групою, яка шукає своє місце  в суспільстві, відкриває та приймає життєві істини і цінності, виробляє своє відношення до життя і діє відповідно до переконань, сформованих на основі свого суб’єктивного бачення речей і подій, визнають авторитетність і безумовне підкорення волі неформальних лідерів. Такий вплив часто є асоціальним.

 

Коментар заступника голови райдержадміністрації, депутата Володимирецької районної ради Ярослава БЕРЕЗЮКА:

У всі часи молодь завжди була рушієм усіх революційних процесів і бажань  змін на краще. Згадую свої студентські роки на Іванофранківщині на початку 90-тих. Ми захоплювалися тими змінами, які відбувались в нашій державі, брали в них участь.

Ці захоплення часто змінювались розчаруванням, і ми з товаришами зачитувались поза студентськими програмами з історії, філософії, політології – Донцовим, Бакуніним, Міхновським, Бердяєвим, Розановим, Махно. Іншими працями, авторів які ще кілька років назад для нас були недоступними і забороненими. Порівнювали, сперечались, апелювали до викладачів. Студентом запам’ятав цитату нашого викладача політології Володимира Кафарського: «Якщо ми хочемо жити в дійсно демократичній державі то свобода кожного з нас розмахувати руками має закінчуватись перед носом нашого співрозмовника».

Те, що сьогодні частина нашої молоді є націоналістично налаштованою, вважаю об’єктивним чинником, лакмусовим папірцем на події в супільстві, оскільки Україна ще не стала дійсно Незалежною державою. В європейських демократичних державах, до яких ми маємо зрештою інтегруватись, основною цінністю є не Нація, а Людина. Чи потрібно нації відстоювати право на власний розвиток? Так, звичайно. Але якщо таке право надається міжнародною спільнотою (не лише політично, але й економічно), питання націоналізму взагалі відпадає.

Проблему бачу дещо в іншому.

На превеликий жаль, непідробний патріотизм та щирі бажання змін до кращого життя і європейських цінностей нашої молоді часто політики використовують як інструмент для боротьби за владу та утвердження вузькопартійних інтересів. Тут варто пригадати вислів, що революції задумують романтики, здійснюють фанатики, а наслідками її користуються негідники.
 
Коментар політолога, кандидата політичних наук Олександра ТРУХАЧОВА (м. Київ)
 

Про підґрунтя  виникнення «ЄвроМайдану» сьогодні сказано багато. Розглянуті та проаналізовані кожна з його складових з позицій психології, політології та соціології. Кожна з означених наук дає своє обґрунтування подіям двомісячного протистояння.

Проте слід наголосити, що поза увагою експертів залишилась ще одна складова. Її вплив на формування Майдану ще будуть детально вивчати історики та політологи. Але ми не можемо не звернути на неї увагу.   

Сьогодні, коли у всьому світі відбувається перехід від індустріального до інформаційного суспільства, наша держава застрягла на півдорозі. Двадцять років Україна знаходиться у стані летаргійного сну, нагадуючи «сплячу красуню». При цьому втрачаючи економічний потенціал та дорогоцінний час для реформування суспільної свідомості. Кожний наступний президент обіцяє якщо не пробудити країну, то принаймні почути. Але життя показує, що щирі наміри (якщо вони дійсно щирі) не завжди мають втілення в практичній площині.

Відтак у рамках переходу від індустріального до інформаційного суспільства відбувається зміна «людини індустріальної» на «людину інформаційну», а за цим і зміна основних соціально-політичних відносин у суспільстві. Саме в рамках цього процесу формуються нові суспільні цінності, нові технології виробництва та, як наслідок, взаємовідносини між владою та суспільством.

Отже, маємо визнати, що сьогодні відбувається протистояння між двома позиціями. Перша: залишитись сировинним придатком більш розвинутих і сильних держав та отримувати з «барського плеча» певні поступки та кредити. Друга: приєднатись до світового еволюційного перехідного процесу  та з часом  стати в одному ряду з розвинутими країнами.     

Таким чином, з огляду на останню позицію, не має нічого дивного в тому, що  сьогодні у «ЄвроМайдані», активну участь беруть студенти та молоді люди до тридцяти років. Після тридцятого листопада 2013 року усі зрозуміли, що в країні, яка живе за нормами та правилами тоталітарної держави 60-80 років ХХ сторіччя, де головний аргумент влади є насилля, а на перше місце в економіці ставиться важка та малопродуктивна праця, за яку платять копійки на рівні прожиткового мінімуму країн третього світу, спеціалістам не має місця. Попри все, Україна досі має чи не найбільший інтелектуальний потенціал серед країн СНД і одну з кращих баз вищої академічної освіти…

Проте маємо надію, що наша країна вже навесні, перегорнувши трагічну сторінку протистоянь, зможе включитись до розбудови сучасного суспільства, в якому кожний громадянин знайде своє місце.

ОЛЕНА СТЕЛЬМАЩУК

 

Коментарі   

 
+5 # Lavr 07.02.2014, 22:08
Неправда, що на Майдані вирує націоналізм. Там превалює соціальний та світоглядний напрямок. І, можливо, більшість з учасників російськомовна (наприклад, автомайданівець Булатов). Вся спільнота хоче ліквідації корупції, казнокрадства, кумівства, зрощення влади з криміналітетом, безробіття та забезпечення нормального ведення бізнесу. Соціологи зараз вважають обличчям Майдану людей віком 35-40 рр з вищою освітою. Хоч спочатку рушієм була молодь та студенти.
Слова "націоналізм" дехто шарахається через шалене цькування радянською владою людей за будь-які проявлення українськості - мови, носіння вишиванки. Особисто мене колись в Харкові через значок з портретом до сторіччя дня смерті Т.Г.Шевченка один колега-студент з "російським" прізвищем Дериземля запитав: "Ты што, националист?". Таке на Сході є ще й зараз.
Відповісти
 
 
-2 # Гість 08.02.2014, 11:18
ну. а хіба подібне не згадується в тексті?
а з іншого боку - подекуди прапори червоно-чорні- то по-вашому не прояви певних національних течій? а "правий сектор", що по певним джерелам і організував по облцентрам захоплення влади на місцях - це не радикали? а на Грушевського - то не радикали?
а раз через раз вигуки "смерть ворогам" - то не радикальність?
Відповісти
 
 
+4 # Lavr 08.02.2014, 11:36
Ми говорили про націоналізм, а не про радикалізм. Крім того, радикали Майдану нікого не вбили. Протилежна сторона вже залила свої руки кров*ю.
Відповісти
 
 
+1 # Гість 08.02.2014, 14:55
хм. ну так ці радикали і є одним з напрямів націоналізму. ви що, не розумієтесь на цьому?
Відповісти
 
 
+1 # Lavr 09.02.2014, 14:02
Чомусь ви не говорите про радикалів, які викрали та побили Вербицького (до смерті), Луценка, Чорновол та Булатова. Це, мабуть, ангели з крильцями, яких ви підтримуєте. Будьте об*єктивним та справедливим.
Відповісти
 
 
-1 # Гість 09.02.2014, 16:18
мова йде про націоналізм. при чому тут вчинки інших політичних сил? буде стаття про них - коментуйте їх, а до чого вони при націоналізмі і крайніх його проявах? неадекватна у вас якась реакція
Відповісти
 
 
0 # Lavr 09.02.2014, 20:15
Щось вас важко зрозуміти. Чи ви послідовний як наш Президент?
Відповісти
 
 
0 # Гість 09.02.2014, 16:20
а стосовно Луценка, то чомусь всі забули, як він ганьбив Україну в Німеччині, п"янчуга. а тут святим став. побиття... не надто професійно організована вистава. клоун.
Відповісти
 
 
+2 # Lavr 09.02.2014, 20:17
Чи може хто гірше ганьбити Україну як теперішній режим?
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 79 гостей на сайті