Фашизм. Небезпечна гра словами

( 0 Votes )

               За однією з гіпотез, людина почала формуватись як соціальна істота у той момент, коли заходилась давати назви оточуючим її предметам та явищам. Згодом ці назви перетворились на сталі звукові відображення буття, що, у свою чергу, сприяло появі такого людського феномену, як мова.

Основою будь-якої діючої сучасної мови є слова. Кожне слово має своє визначення та тлумачення. Разом зі словами національних мов співіснують та використовуються слова іншомовного походження. У більшості випадків такі слова застосовуються тоді, коли немає відповідного слова в національній мові. Вірно використанні слова демонструють  обізнаність людини в тій або іншій сфері діяльності. Під впливом часу слова можуть змінювати своє первісне значення, а деяким надається непритаманне їм тлумачення.

                Так, наприклад сьогодні доволі відоме та поширене слово «ідіот», яке використовується у медицині (конкретніше – у психіатрії), вперше було уведено у наукову сферу давньогрецьким вченим Аристотелем у його політологічних працях. Вчений використовував його для позначення тих громадян міст-полісів, які не могли (або не хотіли) визначитись зі своїми рішеннями при прийняті важливих питань щодо функціонування своїх громад. Отже, вони позначались Аристотелем як ідіоти, тобто такі, що не спроможні самостійно міркувати.

Ще один приклад використання слова яке увійшло у наш обіг з доволі негативним значенням. Це англійське слово «опозиція». В одному зі своїх значень воно тлумачиться, як «той, хто навпроти». Але постійне використання терміну у сенсі «той, хто проти» придає йому іншого, в умовах української політики, змісту.

                Таким чином, неточне використання та трактування певного слова (або терміну), що не завжди співпадає з першопочатковим його значенням, м’яко кажучи, є невіглаством. З іншого боку, користуючись необізнаністю мас,  синтаксичними аспектами мови або термінологічного тлумачення термінів, певні політики та партії застосовують метод «підміни значення» для досягнення своїх цілей та намірів, переносячи (транслюючи) неіснуючі, вигадані (головним чином негативні) ознаки слів на своїх політичних супротивників та представників громадськості. І тоді такі ігри зі словами стають небезпечними як для держави, так і для її громадян.

                Найяскравішим прикладом використання такого прийому було намагання попередньої влади спільно з комуністами та при повній підтримці Росії використати притягнутий за вуха привід боротьби з «фашизмом» та «фашистами» в Україні і світі зокрема.

                Отже, слід розуміти що означає термін «фашисти». Академічний «Словник української мови» (т. Х, 1979 р.) роз’яснює: «це прихильники фашизму, члени фашистської організації». Трохи вище в ньому подано й дефініцію «фашизму»: «політична течія, що виникла в капіталістичних країнах у період загальної кризи капіталізму й виражає інтереси найбільш реакційних і агресивних сил імперіалістичної буржуазії, а також терористична диктатура монополістичного капіталу, для якої характерним є розгнузданий шовінізм, расизм, знищення демократичних свобод, розв’язування загарбницьких воєн». Сучасний «Універсальний словник-енциклопедія» (виданий із благословення Міністерства освіти і науки 2003 р., отже, за президента Л. Кучми і прем’єра В. Януковича) дає дещо інше тлумачення: «Фашизм – тоталітарна форма правління, запроваджена у 1922 році в Італії Беніто Муссоліні. Передбачає диктатуру й культ вождя, підпорядкування йому політичної еліти, ліквідацію опозиції, парламенту, інститутів самоврядування і всіх нефашистських партій, втручання у всі форми суспільного життя при збереженні вільноринкового господарства і приватної власності. Сучасним виявом фашизму є неофашизм».  

«Можливо, – зазначають автори,    читач водночас замислиться й над тим, чи не нагадує йому наведений вище перелік із «Універсального словника-енциклопедії» (установлення диктатури і культу вождя, ліквідація опозиції, парламенту й інститутів самоврядування, втручання в усі форми суспільного життя тощо) повсякденну практику діяльності тієї відомої усім політичної сили, із середовища якої сьогодні найчастіше лунають заклики «боротися з фашистами»? І якщо цей читач наділений бодай мінімальною здатністю аналізувати, то він неминуче скаже: так, нагадує. Напевно, йому на думку тоді спаде й слово, яким словники окреслюють таку сукупність ознак».

                Таким чином, користуючись некомпетентністю та довірою пересічної людини, нав’язати їй потрібне (сплановане) ставлення та розуміння певного слова, яке буде викликати потрібні маніпуляторам-пропагандистам емоції (а в ідеалі – дії) сьогодні легко. Достатньо помістити людину у певний інформаційний простір та грати словами, які нібито є правдивими.    

                Тому, шановний читачу, почувши у телевізорі або прочитавши у газеті незнайоме вам слово, не полінуйтесь, зазирніть у тлумачний словник. Подивіться, що воно означає насправді. І тоді тим мудрагелям, які звикли гратись словами, буде дуже важко ввести вас в оману.

Олександр ТРУХАЧОВ,

політолог, м. Київ, 

спеціально для Володимирецького вісника».

 

У вас недостатньо прав для коментування.