Верховна Рада у 2000 році ухвалила Закон України «Про охорону культурної спадщини», який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини «з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь».
Деревяні церкви Полісся – одне з найбільш яскравих та самобутніх явищ в історії українського церковного храмобудування. Особливості поліського краю відображалися і на церковній архітектурі. В Україні та на її етнічних землях розташовано близько 3000 дерев'яних храмів, і вони є важливими духовними осередками та унікальними архітектурними пам'ятками. Більшість на сьогодні збережених дерев'яних церков на території України розташовані у її західній частині. Волинське Полісся завжди мало в храмовій архітектурі свій стиль.
З боку Сарн кожного мандрівника Володимиреччина зустрічає прекрасним видом на річку Горинь та безмежні луки, на котрих пасуться стада корів, овець і цілі зграї гусей. Наші краї завжди славилися скотарством та розведенням домашньої птиці. «Ще за Польщі, – згадує одна старожилка, – восени з Варшави приїздили євреї.
Жіноча частина нашого народу разом з чоловіками, дітьми та людьми похилого віку винесла на своїх плечах всі тяготи Великої Вітчизняної війни. Жінки вписали в літопис війни чимало славних сторінок. Жінки були на лінії фронту: медиками, льотчицями, снайперами, в частинах ППО, зв'язковою, розвідницями, водіями, топографами, репортерами, навіть танкістами, артилеристами і служили в піхоті. А також активно брали участь у підпіллі, у партизанському русі.
«Невелике містечко, розміщене на піскуватій горбовині серед боліт, які розтяглись між річками Стир і Горинь, при джерелах річки Бережанки, притоки Горині». Таким Володимирець побачив відомий історик-мандрівник Олександр Цинкаловський. Але за поліським краєвидом Володимирця криється його давня й цікава історія.