Авторизація

HomeНевидумані історії

Невидумані історії

"Бракована" жінка

( 1 Vote )

Все почалося з того, що потрібно було написати про одну славну заслужену жінку. І не до якогось свята, а так просто, про її життя і трудову діяльність. Треба, гой, треба. Ми з нею по телефону домовилися про місце зустрічі, і я вже малювала її позитивний образ в побуті, на роботі, дома. Малювала собі героїню.

Адже вона і в селі на висоті, і в районі в пошані. Тим паче, що ця жінка нещодавно гідно одержав нагороду.

 

Бурштинове щастя

( 7 Votes )

– Встаю я рано-вранці, коли ще діти сплять. Піднімаю чоловіка, беру “снаряженіє” - лопату, відро, триногу, ліхтаря, пляшку горілки та “тормозок”. Читаю молитву «Святий Наум, забери у врагів глаза і ум». О четвертій ранку виходимо з хати і велосипедами добираємося на “клондайк”.

Тут вже я не командую. Муж сам вибирає, де копати. Я відкорковую пляшку, наливаю йому сто грам – і починаємо. На 6:00 я маю бути дома. Треба видоїти корову і відправити дітей у школу.

 

Білий раб з України

( 1 Vote )

Яким невичерпним життєвим оптимізмом багатий наш народ! Його луплять як сивого мерина, запрягають у ярма на чи не півтисячолітні гони – а він сміється крізь стогін і живе. Його обманюють, обдурюють, обшахровують, як циган дурня на базарі, – а він сміється і, байдуже махаючи рукою, каже: “Дарма! Тепер вже знатиму. Зате якої пісні я навчився на Кацапщині!..”

 

Обыкновенное предательство

( 3 Votes )


Степан знав, що п’яніє, але спинитися не міг. Сьогодні він отримав зарплату, і порушити традицію не хотів – в „день ганчірника” вони з друзями пропивали добру третину заробленого. А тут ще й брат колеги, „прапор”, на побивку додому приїхав; як же було не випити з хлопцями?

Словом, прикінчували вже третю пляшку, і Степан відчував, що оковита добряче „бере”. Та щедра козацька душа вимагала продовження. Тим більше, завтра з Іринкою йде в РАГС подавати заяву на одруження. Останні дні холостякування. Гей, веселися, козацька душа!

 

Сковорідка

( 3 Votes )

ВЕСІЛЬНА СКОВОРІДКА

У селищі її люб’язно називали Анна Янівна. Розповідали, ще до перших совєтів вона з чоловіком-вчителем тікали з польськими “біженцями” на Варшаву, але в Полицях на роз’їзді (тоді так називали Нову Рафалівку) зійшли. Та так і лишилися. Подруг і друзів у пані Ані не було. Зайвого вона нічого нікому як про себе, так і про свого мужа не розповідала. Мала вдачу нікого ніколи не судити, що зовсім не притаманне жінці.

 

Сторінка 9 з 10

На даний момент 217 гостей на сайті