Сьогодні всі люди і скрізь тільки про те й говорять, що війна на Сході. І ніхто не каже: на східній Україні! Обговорюють цю біду усі. Бо всім болить.
Та не всім!!! Є ще категорія громадян, які вірять політиці і чужому голосу. А той «голос» сіє таке, що в ніякі ворота не входить. Сіє брехню. Наведу вам приклади.
У дизель-потязі поряд зі мною їде молодичка з довжелезною косою й очима кольору горіхової настоянки. Розмова між пасажирами поволі перейшла від захоплення зачіскою «по-українськи» до обговорення релігійних і воєнних тем.
Недільного ранку зайшла у крамничку, власницею якої є моя давня подруга Аня. Вона, якась молодичка та продавець схилились над мобільним телефоном, щось там уважно розглядаючи. Вітаюсь, проте залишаюсь непоміченою заклопотаним жіноцтвом. Підхожу ближче – обличчя усіх трьох мокрі від сліз. Зиркаю через плече Ані на екран.
Мого двоюрідного брата, кухаря прикордонного загону на західних рубежах, призвали служити на Схід. Два місяці тому у брата народилось третє дитя, донечка. Двоє старшеньких ще й десяти рочків не мають.
Голова сільської ради Великих Телкович Віктор Репетуха розповідає:
– Наші люди з сіл Бишляк і Великі Телковичі досить дружно зібрали на підтримку української народної армії кошти, продукти. Населення зібрало 11730 гривень, дитячий садок передав армії 700 гривень, школа с. Бишляк – 1000 гривень, а школа з Великих Телкович – 1200 гривень. Ми всі пройнялися солдатською долею, бо із нашого села Іван Васильович Гаврилюк був у Косові миротворцем, а тепер бере участь в АТО.